специфічний фактор

1. фактор, рушійна сила, складовий елемент

2. агент; представник

3. довірена особа

- class-motivated factor класовий фактор

- complementary factor додатковий фактор

- connecting factor зв'язуючий фактор

- long-run factor фактор довготермінової дії; довгодіючий фактор

- long-term factor фактор довготермінової дії; довгодіючий фактор

- major factor важливий/ головний фактор

- market factor кон'юнктурний фактор

- short-run factor фактор короткотермінової дії

- short-term factor фактор короткотермінової дії

- specific factor специфічний фактор

- subjective factor фактор суб'єктивного порядку

- test factor визначальний фактор

- factor including some cautions фактор, що викликає необхідність бути обережним

- factor of safety запас міцності

- factor of stability фактор стабільності

1. кадр. робота; праця; 2. посада; місце роботи (служби); 3. ком. замовлення; операція

1. виконання певних обов'язків чи послуг або виготовлення яких-небудь товарів (goods) на якомусь підприємстві чи в організації, установі як джерело заробітку; 2. службовий обов'язок, службове місце; 3. специфічний план чи проект, який доручає кому-небудь виготовити якийсь товар або виконати завдання

═════════■═════════

blue-collar job робота робітника; bonus job відрядна робота; commercial job комерційне замовлення; component job окрема виробнича операція; contract job замовлення на виробництво продукції • замовлення на послуги • продукція, вироблена на замовлення; dummy job несправжня операція • фіктивна операція; extra job додаткова робота; full-time job робота на повний робочий день • робота на повній ставці • робота протягом повного робочого дня; high-paid job високооплатна робота; individual job окрема робота; key job основна робота; low-paid job низькооплатна робота; odd job випадкова робота • нерегулярна робота; off-season job несезонна робота; part-time job робота на неповний робочий день • робота на неповній ставці • робота на півставки; permanent job постійна робота; piecework job відрядна робота • акордна робота; restricted job регламентована робота; rush job термінова робота; temporary job тимчасова робота; unrestricted job нерегламентована робота; white-collar job робота службовця або інженерно-технічного працівника

═════════□═════════

job applicant особа, що подає заяву на роботу; job application form бланк для заяви на роботу; job card робочий наряд • облікова (калькуляційна) картка замовлень; job centre бюро працевлаштування; job change просування по службі; job classification класифікація робочих завдань • класифікація основних ставок заробітної плати; job costing; job cost system; job creation створення робочих місць; job creation program програма створення робочих місць; job creation scheme план створення робочих місць • програма створення робочих місць; job definition опис робочого завдання; job demand попит на робочі місця; job description опис робочого завдання; job design проектування роботи; job enlargement • укрупнення технологічних операцій • збільшення кількості робочих завдань • надання більшої важливості завданням, що виконуються; job enrichment підвищення різноманітності роботи; job estimate оцінка вартості роботи; job evaluation оцінка робочого завдання • оцінка складності роботи • визначення кваліфікації; job factor фактор роботи • характеристика роботи; job grading класифікація робочих завдань за складністю; job hunting гонитва за високооплачуваною роботою; job interview співбесіда з кандидатом на робоче місце; job migration міграція робочих місць • міграція виробництва; job offer пропозиція роботи; job opening відкриття вакансії; job order costing; job order costing system; job prospects перспективи на одержання роботи; job ranking method методика класифікації робочих завдань; — requirements вимоги до робочого завдання; job responsibilities посадові обов'язки; job retraining program програма перекваліфікації; job rotation ротація робіт • ротація робочих місць • ротація посад; job satisfaction задоволення роботою; job search пошук роботи; job security гарантія збереження робочого місця; job sharing розподіл робочих завдань • розподіл робочих годин; job title назва посади; to be out of a job бути без роботи; to carry out a job виконувати/виконати замовлення; to complete a job виконувати/виконати замовлення; to finish a job виконувати/виконати замовлення; to give a job давати/дати роботу; to give up a job відмовлятися/відмовитися від роботи; to have a job мати роботу; to look for a job шукати роботу; to lose a job втрачати/втратити роботу • бути звільненим з посади (роботи); to need a job потребувати роботи; to retire from a job залишати/залишити посаду (роботу) • іти/піти у відставку • іти/вийти на пенсію

job:: position:: employment

▹▹ employment

ДЕТЕРМІНІЗМ ( від лат. determine - визначаю, обмежую) - філософське вчення про визначений (не довільний) характер буття явищ; теорія відносин опосередкування, завдяки яким продукуються речі і явища, визначається їхня природа і способи існування. Д. відповідає на питання, чому виникає річ, чим вона породжена, чим визначається її існування і чому вона змінюється і зникає, у що перетворюється. Д. фіксує активність буття та стверджує, що будь-яка річ є результатом зміни інших речей, в них закорінена Ц. ентральним у Д. є принцип причинності, згідно з яким не існує нічим не зумовлених подій, кожне явище породжується іншими явищами. Проте Д. не редукується до принципу причинності, позаяк передбачає не лише породження, а й значно ширший набір детермінуючих дій і відповідних факторів, напр., умови, за яких діє причина, чинники, які визначають напрям процесу, роль необхідності та випадковості і їх співвідношення у ході детермінації, специфічний вплив цілого на частини, змісту на форму тощо Н. едоліком старого Д., який утримував свої позиції аж до початку XX ст., було те, що він не лише зводив Д. до причинності, а й останню розумів механістичним чином, заперечуючи об'єктивний характер випадковості, статистичних зв'язків. Звідси - заперечення закономірного і детермінованого перебігу біологічних, особливо ж - соціальних процесів чи, навпаки, ствердження їх фатального характеру. Принцип Д. обґрунтовує не лише опосередкованість певного явища іншими, а й визначений характер цієї опосередкованості - не лише якісний, а й кількісний (інакше закони природи не мали б місця). Будь-яке явище детерміноване, хоча вид та кількісні показники цієї детермінації залежать від його характеру. Відношенню детермінації притаманні спрямованість від детермінуючого чинника до результатів детермінації, у той же час ці чинники та наслідки їх дії є відносними. Детермінація може здійснюватися від можливого до дійсного чи від причини до наслідку, від змісту до форми. Але й дійсне може детермінувати нові можливості, наслідок - слугувати народженню нових результатів, форма - визначати зміст. У процесі детермінації детермінуючий чинник визначає природу продукованих ним явищ: речові, енергетичні та інформаційні зміни відбуваються не довільно, а у відповідності з характерними для кожного випадку, цілком певними закономірними відношеннями Ц. е дозволяє говорити про незнищенність, постійне відтворення процесу детермінації. Остання теза може розглядатися як важливий принцип, втіленням якого є закони збереження енергії, кількості руху (імпульсу), електричного та інших зарядів, ізотопічного спіну тощо, різного роду кругообіги у природі, баланси у суспільному житті, зокрема в економіці, збереження генетичної інформації та ін. Важливим проявом відносин детермінації є самодетермінація. Прикладом її є саморегуляція та самоорганізація, що їх вивчають кібернетика і системологія. Згідно з принципом самодетермінації тотальності (лат. totus - весь, цілий), у межах тотальності має місце взаємна детермінація частин і цілого. Зміна відношення частин до цілого одночасно є зміною відношення цілого до частин, суб'єкт детермінації виявляється об'єктом власної активності, внаслідок чого розгортається реалізація можливостей частин і цілого у їх взаємній і постійній динамічній єдності.

ДІАЛОГ ( від грецьк. διάλογοζ - розмова, бесіда) - в античній філософії метод знаходження істини за допомогою певних питань і методичного знаходження на них відповідей (Сократ, Платон). У сучасній філософії Д. - універсальна форма відношення "Я - Ти" як спосіб дослідження сутності людини та визначення її реального призначення у житті. Філософія Д., започаткована у XIX ст. працями Фоєрбаха та Гумбольдта, сучасного рівня розвитку досягає у працях Бубера, Бахтина, Левінаса та ін. Визначальним для філософії Д. є відмова від принципу тотальності (оскільки останній не в змозі виразити істинну сутність буття людини) та пошук "третього шляху" між нездійсненним ідеалом об'єктивності і картезіанським зведенням індивідуальності до богорівного, але беззмістовного "Я", не пов'язаного з іншими. На думку діалогістів, існування людини завжди є "співбуттям" з іншими людьми. Істина про людину може бути досягнута на шляху аналізу зустрічі, як місця, де людина постає у відмінному від інших вимірі - діалогічному. Дослідження сутності Д. відбувається у різних напрямах: виявлення форм та вимірів Д., розроблення категоріального апарату Д. тощо. Так, Бубер досліджує проблему Д. у трьох вимірах: між людиною та людиною, між людиною та світом і між людиною та Богом (Бог тут виступає як вічне "Ти", де перетинаються всі лінії відношень людини). Послідовник Бубера Левінас, зберігаючи релігійне забарвлення Д., розглядає його як універсальну умову людського буття, розрізняючи в діалогічному просторі антропологічний, психологічний та соціальний аспекти, а також залучаючи нове поняття - асиметрії діалогічних стосунків. На відміну від Бубера, який Д. з Богом тлумачить як засіб порятунку від самотності, Бахтин можливість подолання самотності вбачає у спілкуванні з іншою людиною, у якому долається монологічність самого буття, а мова досягає своєї довершеності, оскільки оформлене у мові слово зустрічає відповідь. Існують різні думки стосовно евристичних можливостей Д. у природничо-науковому пізнанні, аж до заперечення діалогічного характеру наукового пізнання. Зокрема, Бахтин, ґрунтуючись на сформульованій ще у культурі Нового часу тезі про істинне знання як таке, що абсолютно виключає суб'єктивний фактор, розрізняє гуманітарне та природничо-наукове знання за ознакою діалогічності гуманітарного та монологічності природничо-наукового. Сучасна методологія наукового пізнання вносить кардинальні зміни у розуміння науки як специфічної форми діяльності людського духу, згідно з якими наука постає як певна сукупність різних дискурсивних практик, які пропонують різні, іноді суперечливі моделі світу, що мають однакові права на істину, в зв'язку з чим ідея Д. у природничо-науковому пізнанні набуває евристичної значущості. Д. у природничих науках реалізується на різних рівнях і у різних площинах: 1) На рівні практичного відношення до світу, на якому Д. роздвоюється на відношення "Я - Воно" та відношення "Я - Ти". Відома дилема - чи відноситись до природи як до майстерні ("Воно"), чи як до храму ("Ти"), - вирішується при цьому не у формі протиставлення "або - або", а у формі синтезу "і - і". 2) На рівні пізнавального відношення в природознавстві предметом дослідження є не природа сама по собі, а природа в тій мірі, в якій вона підлягає людському запиту. Тому і в науковому пізнанні людина зустрічає іншу людину, а, отже, вступає в Д. Д. як місце зустрічі людських свідомостей реалізується: 1) на рівні зіткнення наукового і ненаукового способів мислення; 2) на рівні зіткнення різних наукових способів пояснення реальності, які притаманні різним культурам; 3) на рівні зіткнення різних наукових уявлень у межах однієї науки чи культури. Д. може відбуватись у реальній формі, тобто як спілкування "Я" з іншим, реальним "Ти", або у формі внутрішнього Д., у якому "Я" самого творця протистоять його різні проекції, усвідомлювані як "Ти". Переведені у внутрішній Д. різні рівні і проекції Д. дозволяють розглянути об'єкт дослідження з різноманітних точок зору і виробити з урахуванням усіх логічних та пізнавальних заперечень нову, оригінальну концепцію.

ОРГАНІЗМІЧНІ ТЕОРІЇ (організменні концепції) - сукупність теоретичних знань, спрямованих на пояснення організації, функціювання та розвитку складних систем (життя, суспільства, пізнання). Засадничими поняттям та принципом О.т. є "організм" і "органічний індетермінізм". Термін "організменна концепція" запропонував Риттер (1919), розуміючи під цим теорію пояснення феномена органічного цілого та появу нових якостей при переході до вищих рівнів організації. О.т. поділяються на три групи: 1) телеономічно організмічні, які вирішують проблему доцільності на підставі механістичного чи метафізичного потрактування даних генетики, мікрофізики (через введення нематеріальних факторів організації живого - біополя, психічні поля та ін. - та заперечення природної причинності в органічному світі); 2) структурно-організмічні, які пояснюють особливості появи нових якостей при підвищенні рівня організованості живого, а також особливості кожного з структурних рівнів і співвідношення між ними (синхронний аспект системності); 3) еволюційно-організмічні, які спрямовані на розкриття виникнення нового в процесі органічної еволюції (діахронний аспект системності); голізм (Сметс), теорія емерджентної еволюції (Моргай), соціологічний еволюціонізм (Янч, Парсонс, Баклі). Загалом О.т. поставили і частково розв'язали низку проблем, пов'язаних із системністю живого, доцільністю та метою розвитку; якісною специфікою структурних рівнів живого та його типологічних рядів, постанням новоутворень в індивідуальному та історичному розвитку. Завдяки цьому до філософських та соціологічних доктрин було залучено важливі загальнобіологічні та екологічні узагальнення сучасної науки.